Anti-utopia as a genre of literature has always attracted scientific interest. The result of this interest is a number of definitions of the term ‘anti-utopia‘, none of which is universally accepted, and singling out of peculiar characteristics of such literature. The term ‘young adult anti-utopia‘ and specific features of such novels present a scientific lacuna. Having studied the language means creating the fictional world picture in modern anti-utopian young adult trilogies, the author identifies 15 main features typical of the genre. (...) The results of the research lead to the conclusion that some of the features are universal for the genre of anti-utopia in general: description of a totalitarian state, geographical limitation, vague identification of the past, suffering of the poor, a brave protagonist trying to shatter the existing government, etc. But some other features, mainly, the ones connected with teenage self-identification and alleviation of adolescent stand against the worlds of childhood and adulthood, are typical of young adult anti-utopias: young adult as a protagonist, importance of beauty, ability to sacrifice, a deem hope of a better future preconditioned by evolution of the human race. (shrink)

Издание адресовано специалистам в сфере философии и эстетики.

Ch. 1. Ėtnologii͡a puteshestviĭ -- ch. 2. Mifologii͡a puteshestviĭ -- ch. 3. Filosofii͡a puteshestviĭ -- ch. 4 Apostolʹstvo puteshestviĭ -- ch. 5. Velike geograficheskie otkrytii͡a -- ch. 6 Uslugi dli͡a puteshestvennikov -- ch. 7 Industrii͡a turizma -- ch. 8 Rekreat͡sii͡a.

What do the psychoanalyst and the historian have in common? This important question has stimulated a lively debate within the psychoanalytic profession in recent years, bearing as it does on the very nature of the psychoanalytic enterprise. Edwin Wallace, a clinician with training in the history and philosophy of science, brings a ranging scholarly perspective to the debate, mediating between rival perspectives and clarifying the issues at stake in the process of offering his own thoughtful conception of the historical nature (...) of psychoanalysis. For Wallace, the procedures, problems, and interpretive possibilities of psychoanalysis and history are strikingly constant and mutually illuminating. He insists, further, that the fundamentally historical nature of psychoanalysis poses no threat to its scientific dignity. In arriving at this verdict, Wallace pushes beyond his expansive treatment of the many parallels between history and psychoanalysis to a systematic consideration of the problem of causation in both disciplines. Tracing the historical background of causation in science, philosophy, history, and analysis, he offers a logical analysis of determinism and a critique of causal language in psychoanalysis while adumbrating the historical character of psychoanalytic explanation. _Historiography and Causation in Psychoanalysis_ is a thought-provoking work that cuts across disciplinary boundaries. It will cultivate the historical sensibilities of all its clinical readers, broadening and deepening the intellectual perspective they bring to the dialogue about the nature of psychoanalytic work. Timely and rewarding reading for analysts, psychiatrists, and clinical psychologists, it will be welcomed by historians and philosophers as well. (shrink)

Abstract.In recent issues of Zygon, numerous reflections have been published commenting on where the field of science‐and‐religion has been, where it presently stands, and where it should move in the future. These reflections touch on the importance of the dialogue and raise questions as to what audience the dialogue addresses and whom it should address. Some scholars see the dialogue as prospering, while others point out that much work needs to be done to make the dialogue more accessible to a (...) larger audience and more successful at tackling the provocative questions before us. Other academics view the questions themselves as needing further consideration and focus before answers to them can even be explored. In this article I provide a general overview of these essays by outlining some general categories of thought that seem to emerge from the contributors. I then present some of my own opinions concerning the future of the science‐religion field and emphasize that the dialogue, in addition to its traditional roles, must further the philosophical framework that can aid humanity in resolving the most pressing global concerns of our time. (shrink)

Мета. Стаття спрямована на переосмислення ключових ідей екзистенціального аналізу для сучасної теорії і практики виховання. Теоретичний базис. У дослідженні було використано такі теоретичні методи: аналіз, синтез, порівняння та узагальнення фундаментальних положень екзистенціального аналізу як однієї з течій сучасного психоаналізу. Наукова новизна. Охарактеризовано екзистенціальний аналіз (дазайн-аналіз) Л. Бінсвангера і логотерапію В. Франкла для їх подальшого впровадження в педагогічну теорію і практику. Наголошено, що положення екзистенціального аналізу в освіті спрямовані на допомогу дитині в пошуку цілей і навчальної мотивації в умовах швидко змінюваного (...) світу. Доведено, що екзистенціальний аналіз фокусується на ідеї повернення до традиційного бачення педагога як провідника дітей на шляху до їх самореалізації і пізнання себе. Висновки. Відзначено, що "екзистенціальне спілкування" учителя з учнями допомагає останнім переживати новий життєвий досвід, відтворити його сенс і планувати своє майбутнє в перспективі. Ідеї екзистенціального аналізу спонукають до врахування в педагогічній практиці етичного компонента, який спрямований на передбачення можливих ризиків у житті, вибір способів для досягнення планів, сприйняття обмеженості бажань і пояснення розумної насолоди від життя, без зайвих надмірностей. І щоб досягти цієї мети, надано рекомендації щодо роботи з мотивацією дітей, необхідністю навчати учнів визначати своє місце в системі суспільних відносин та обирати професію для служіння істині й людям. (shrink)

Метою статті є порівняння антропології статі В. Розанова та етики статевої відмінності Л. Ірігаре, виявлення подібностей та відмінностей цих концепцій, оцінка їхньої ролі у становленні гендерних досліджень. Теоретичний базис об’єднує компаративістський метод та гендерний підхід, основою якого є не просто опис різниці статусів, ролей та інших аспектів життя чоловіків та жінок, а й подолання андроцентризму сучасного світу. Наукова новизна полягає, в тому, що в статті вперше в контексті гендерних досліджень було зроблено спеціальне філософсько-антропологічне порівняння концепцій статі Розанова та Ірігаре. Це (...) дозволило розанівську концепцію зарахувати до есенціалізму, а концепцію Ірігаре – до анти-есенціалізму. У статті також виявлена схожість антропології статі Розанова та етики статевої відмінності Ірігаре в аспекті поняття сексуальності, проаналізовані та детально зіставлені їхні основні ідеї. Висновок. Спільним в концепціях Розанова та Ірігаре є утвердження жіночої суб’єктивності, яка є рівноцінною чоловічий. Жіночий еквівалент сексуальності у Розанова проявляється в понятті "самочності", а у Ірігаре – в метонімії "двох губ". Методологічною основою їхніх концепцій виступає непереборна опозиція "чоловічого" та "жіночого". Розанов прагне до ототожнення "чоловічого" та "жіночого", а Ірігаре більше зосереджується на їхній радикальній відмінності. За Розановим гендерні відмінності детерміновані біологічно або метафізично, що визначає їхній вічний та незмінний характер. У свою чергу Ірігаре стверджує, що гендерні відмінності обумовлені фалоцентричною культурою та можуть бути подолані разом зі зміною мовних структур. Принципова ж схожість концепцій двох філософів полягає в тому, що в них сексуалізовоно не лише чоловіче, а й жіноче начало. Таким чином, Розанов у своїй стилістиці, акцентованій на увазі до тілесності, напрочуд близький теперішній гендерній антропології та може розглядатися як її предтеча. Разом з тим вплив філософських концепцій Ірігаре на сучасні гендерні дослідження полягає в тому, що вона вперше вказала на необхідність створення жіночого іншого дискурсу, який поважає статеву відмінність, та показала проблематичність виділення відмінності жіночого іншого від будь-якого іншого в ньому. (shrink)

History, as a science, has been developing in the context of a concrete epoch of scientific paradigms and types of scientific rationality. The period of constitutionalization of social and humanitarian knowledge and history refers to the middle of the 20th century, to the epoch of a triumphal approach of positivism. The formation of a ‘classical‘ historical science was connected with the fact, that history was not considered to be an art any more. It was proclaimed, that history should be based (...) on natural sciences, dealing with real facts. The review of a ‘classical‘ scientific paradigm of history was stated in the 19th-20th centuries and it was connected with the confirmation of a principal difference between social, humanitarian and scientific knowledge. The discussion of the method and the language of science took the central place. Nonclassical paradigm of social and humanitarian science began to form. At this period, it develops the concept of ‘humanitarian story‘. At the end of the 20th century, the historical science entered postclassical period. This circumstance was accompanied by new methodological approaches with the basis on social and philosophical discourse. Integrative paradigm in history, which is based on the principle of additionality, has been forming. Within this paradigm, history becomes stereoscopic acquiring the character of ‘social and humanitarian‘ history. (shrink)

_Purpose._ This article seeks to analyze the transformation of culture and social relations in cities amidst the digital transformations of space and everyday practices. _Theoretical basis._ The research is anchored in the theoretical foundations provided by Manuel Castells and Marshall McLuhan, both of whom delve deeply into the intricacies of the information society and the interactions between humans and technologies. Our analysis also relies on contributions from urbanists and experts in the "Smart Cities" domain, augmenting our study with practical facets (...) of how digital innovations influence the urban milieu. We endeavor to understand how the interplay between humans and technologies within urban environments reconfigures one’s self-perception, their place in the world, and their interactions with their surroundings. _Originality._ The study evaluates the impact of digital transformations on urban settings, drawing from the theoretical notions of Manuel Castells and Marshall McLuhan, modern urbanistic principles, and empirical analysis of the urban environment. We emphasize that digitalization reconfigures concepts of time, space, and interpersonal interactions in cities, culminating in the emergence of a distinct social identity that manifests within a globalized and digitized urban existence. We illustrate the effects of digital innovations on social and cultural practices, and underscore the significance of striking a balance between individual freedom and technological control in urban landscapes. _Conclusions._ Our findings indicate that digital transformation, which bridges the tangible and the virtual, reshapes the identities and daily experiences of urban inhabitants. They engage in an existential struggle to preserve their sociocultural essence. In a networked society where the local and global intermingle, novel social practices arise that obscure boundaries between the individual and collective, and between the tangible and virtual. The urban milieu becomes a crucible for experiments in the social, economic, and cultural realms, with technologies introducing both conveniences and challenges. Digital transformation modifies societal interactions and has profound implications for the sociocultural fabric. (shrink)

The systems approach and systems research as a whole are currently experiencing a period of intensive development, which is due both to widening of their areas of application and incorporation into this area of various kinds of practical activity connected with science and technology and to a more intensive treatment of certain aspects of this approach. All of this inevitably demands further development of the philosophical range of inquiry into the systems approach.

The problem of the Word in Christianity is one of the key, affecting the core of the dogma and pervading its practice. Theological thought gave answers, different from secular science, to questions about the functions of the word in God-knowledge and its role in the religious life of the individual and the Church. Any study of the language of religion can not ignore this experience. Our goal is not to assess the truth of the theological understanding of the relationship between (...) human language and Divine reality, but to trace the specificity of the Christian use of language as a means of religious cognition and the way of expressing the religious consciousness of believers, to analyze the Christian theological concept of the Word, the role of the word in Holy Scripture and Sacred Tradition, and the truth of religious texts, the role and meaning of the word in the Christian religious tradition. (shrink)

The author investigates some Plotinus’ metaphors such as: war as the father of all things, universal life as a theatre performance, longings, works and horrors of bloody terrestrial life as a childish "external game", a battle as pyrrhic… All the mentioned metaphors are important for correct interpretation of ideas by the late Hellenistic philosopher. Plotinus’ doctrine of chaocosmic harmony is stated in its comparison with the data of modern science (of synergetics). The author of the paper confirms a conclusion that (...) the oriental ideas range exerted influence on the great Antique thinker’s creative work. This influence was mediated and included Plato as an intermediary. (shrink)